Говорячи про українську культуру та музику, а тим більше з етнічним ухилом, запоріжці не можуть похвалитися тим, що в місто часто приїжджають українські гурти, які є взірцем і прикладом того, як треба робити справжню УКРАЇНСЬКУ музику.
Можливо, так склалося історично, що люди привчені часом та водіями маршруток слухати шансон та пісні на шталт «Сколько я зарезал, сколько перерезал…», але завжди, в будь-якому місті є ті, хто хочуть, щоб українська культура та музика процвітала. І таким людям доводиться їздити в інші міста, аби послухати улюблених українських виконавців. Такими улюбленими виконавцями багатьох свідомих людей Запоріжжя, що обізнані в культурі (і радше вони сидітимуть вдома з берушами в вухах, ніж підуть на концерт Бутирки чи чогось подібного) є гурт Гайдамаки.
На щастя, не довелося їхати в інше місто, аби насолодитися ритмами етноСКА від хлопців. Гайдамаки самі завітали в Запоріжжя, в рамках презентації свого нового альбому «Кобзар».
Своїми роздумами, щодо культури і музики, з нами поділився Сашко Ярмола, вокаліст гурту.
– Олександре, що найбільше сподобалося вам в Запоріжжі?
– Давайте я краще скажу, що не сподобалося. Головний проспект міста – проспект імені Леніна, який упирається в порт імені Леніна на площі імені Леніна. Проспект перетинається з вулицею Совєтською, 40 років перемоги та Повстання декабристів. Ви розумієте до чого я веду… Як можна зберігати таку совко вість? Це найбільше розчаровує та засмучує. Але Запоріжжя – колиска козацтва, тому сама атмосфера тут вже подобається.
– Доречі, нещодавно ходили чутки про надання вулиці в місті ім’я Шухевича…
– Шухевич був справжнім героєм. Але в Запоріжжі є свої видатні імена. Цікаво чому їх ніхто не згадує? Січ, козаки, воля, свобода… На таких вулицях і жилося б приємно.
– Давайте повернемося до музики. Сьогодні Гайдамаки трошки змінили формат.
– Так, справді. З часом в нас (маю на увазі гурт, як одне ціле) сформувалася свідомість. Відомо, що коли ти не еволюціонуєш – ти деградуєш. Ми, по-моєму, еволюціонуємо. Новий дух пісень, новий меседж, покладений в пісні…
– Який саме меседж?
– Дуже простий – досить соромитися бути собою, досить рівнятися на всіх інших і жалітися, мовляв, все в нас погано. Скільки можна? Україна самодостатня країна. Ми її такою робимо. І життя в цій країні залежить тільки від нас. Ми сьогодні – це інтелектуальна Етно-система. В піснях повинно бути повідомлення, ми його надсилаємо слухачеві.
– Сьогодні Ваш гурт робить дещо специфічну СКА музику, залучаючи до неї реп.
– Звичайно. Останнім часом я значно передивився своє ставлення до репу. Справа в тому, що куплети в репових піснях більші, і змісту в них можна покласти більше. Це добре. Пісня «меседж» з нового альбому записана з польським гуртом. І вона являє собою повідомлення для всієї України.
– А чому з польським гуртом?
– Можливо незабаром вийде й інша версія, з Сашком Полонинським. Але на той час ми не знайшли нормального гурту чи виконавця який би зробив свій внесок у «меседж». Одні (не називаю з етичних причин, - авт.) наслідували комерційний інтерес, інші просто були не тими, хто нам треба… З поляками в нас збіглися думки.
– Сашко, деякі критики вважають, що Гайдамаки, як і багато інших гуртів, займаються шараварщиною, переспівуючи народні пісні…
– Я б так це не називав. Роблячи кавер-версії на українські народні пісні, ми нагадуємо слухачам, на скільки прекрасні в нас є пісні. А іноді буває, що сам напишу якісь вірші, і от щось в ньому не так. А тоді згадається якась пісня народна і думаєш: “О, отак воно мало б звучати. Тільки до мене це вже написали”. Це не шараварщина, крім того, ми ж не видаємо ці тексти за свої власні…
– А що є шараварщина?
– Шараварщина… це тупість людей. Коли люди соромляться бути тим, ким вони є. Наприклад, деякі виконавці, які спочатку робили гарну українську музику, піддалися впливу стереотипів, почали співати російською, подалися в російський шоу-біз. Кожному звичайно своє, але розумні люди, які роблять українську музику і небайдужі до української культури, рухаються в напрямку Європи.
– Але такі гурти не на стільки популярні навіть у нас…
– Це справа часу. Якщо людина півжиття слухала шансон, притягніть її на наш концерт. Потім та людина сама прийде, і притягне своїх друзів. Люди живуть у рамках. Тих рамках, які треба руйнувати, але самі вони це зробити не можуть. Їм треба допомагати. Ми і намагаємося це робити.

На сам концерт гурту в Запоріжжі прийшло не дуже багато людей, але!!! Навіть це не заважало танцювати та відриватися під сценою, а вийшовши з концертного залу на бульвар імені Шевченка, поставити нову платівку гурту в авто чи магнітофон, показуючи людям, що українська музика – це не зпопсовані напівукраїнські гурти які мають на меті підкорення російської сцени…

Тарас БІЛКА